У Києві на 83 році життя помер голова Служби безпеки України часів президентства Леоніда Кучми Леонід Деркач.

Деркач помер від інфаркту. “Зупинилося серце”, – повідомили родичі.

Його син, нардеп Андрій Деркач, розповів про останню розмову з батьком перед смертю.

“На запитання у реанімації: “Тату, ти як? Як справи?”, він відповів: “Все нормально. Вивчаю оперативну ситуацію”, – повідомив Андрій Деркач.

Прощання з Деркачем-старшим відбудеться найближчої неділі, 16 січня о 12.00 у Трапезному храмі Києво-Печерської Лаври.

Леонід Деркач народився 19 липня 1939 року у Дніпропетровську.

У 1972 році розпочав служби у КДБ СРСР, де обіймав посади від оперуповноваженого до начальника відділу кадрів Дніпропетровського управління КДБ.

Після проголошення незалежності України Леонід Деркач очолював Дніпропетровське обласне управління СБУ, Державну службу України з технічного захисту інформації, Держмитну службу, був народним депутатом, генералом армії України, нагороджений кількома орденами. З квітня 1998 року до лютого 2001-го очолював СБУ.

Колишній товариш по службі Леоніда Деркача Валерій Філіпов розповів про Леоніда Деркача.

Валерій Філіпов є соратником та давнім знайомим Леоніда Деркача, поруч із ним він був останніми роками. Також Філіпов мав відношення до деяких книг, які написав Деркач.

Валерій Філіпов поділився своїми спогадами про Леоніда Деркача.

За його словами, Деркач доклав багато зусиль для змін у Митній службі України.

“Розуміючи, що для покращення роботи митниці потрібні підготовлені, грамотні кадри, Деркач у 1996 році добився відкриття Університету митної справи, який розпочав свою діяльність у Дніпрі. За роки своєї роботи Університет випустив тисячі спеціалістів митної справи”, – каже він.

Окрім цього, як голова СБУ Деркач створив Ситуаційний центр у системі Служби безпеки України.

“Ситуаційний центр у цілодобовому режимі обробляв та систематизував всю інформацію, яка надходила з усіх куточків світу та областей нашої країни. Вона могла надавати інтерес з точки зору національної безпеки та для політичного керівництва країни”, – пояснює він.

Філіпов згадує, що Леонід Деркач приділяв особливу увагу професійній підготовці співробітників СБУ. Він не переносив крадіжки та корупцію.

Леонід Деркач, за спогадами Філіпова, мав феноменальну пам’ять – він пам’ятав усі імена та прізвища людей, з якими йому доводилося працювати ще в молодості.

“Він міг без затримки називати обсяги продукції України за роками, він чудово пам’ятав матеріали підручників, за якими навчався у вузі. Він ніколи нічого не записував – все зберігав у голові і нічого не забував”, – стверджує він.

Великим захопленням Леоніда Деркача були голуби.

“Дуже любив голубів, знав кожного, кожному робив щеплення, міг провести у голуб’ятні півдня”, – згадують близькі Леоніда Деркача.

“Він захопився ними в дитинстві і, будучи вже хворим, постійно навідувався до клітин з голубами, яких у нього було понад 300. Леонід Васильович довгий час навіть був президентом Асоціації голубівників України”, – каже Філіпов.

За словами близьких Деркача, на запитання “Котра година?”, він завжди жартома відповідав “Без десяти п’яти”.

Леонід Деркач має біографічну книгу під назвою “Про що можу розповісти”. Ось уривок із вступу до другої частини цієї книги.

“Пройшло 12 років відтоді, як вийшла моя автобіографічна книга “Про що можу розповісти…”. Тоді, після зміни керівництва України, зміни її політичного курсу, даних з Майдану обіцянок жити по-новому, мені хотілося вірити в краще, що наша держава, подолавши опір консервативних сил, олігархічних кланів, зможе перемогти корупцію, кумівство, господарське розгильдяйство і почне реально покращувати життя людей. Українці хотіли того ж. Але, на жаль, реальність розбила ці надії. Корупція розцвіла за цей час махровим кольором, кумівство стало нормою життя, а на розгильдяйство взагалі перестали звертати увагу, тим більше, якщо воно приносило прибуток злочинним кланам”.

Незадовго до своєї смерті Деркач, прикутий до інвалідного візка, писав у своїх мемуарах наступне:

“Мені рідко вдається зібрати всіх моїх онуків і правнуків разом – сучасний світ стрімкий і змушує пристосовуватися до себе, бігти все швидше і швидше. Але я позбавлений такого обов’язку через своє нинішнє становище. Повторюся, сьогодні у мене багато вільного часу, і я спокійно можу обміркувати події, які відбуваються зараз і відбувалися раніше, щоб розуміти, що в них немає нічого нового.

Ось, що сам говорив про себе Леонід Деркач:

“Але я ні про що не жалкую. Упевнений, мені пощастило в житті. По-перше, мене здебільшого оточували цікаві, віддані своєму народу люди, а також мої близькі, моя сім’я. По-друге, справа, якій я присвятив багато років, вважаю дуже потрібною і важливою для країни. Приносити користь державі, працюючи в колективі однодумців, – чи це не нагорода?”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Рекомендуємо

error

Підпишіться на нас у соцмережах: